сон тарас шевченко на панщині пшеницю жала

На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало У холодочку за снопом. Розповила, нагодувала, Попестила; і ніби сном, Над сином сидя, задрімала. І сниться ій той син Іван І уродливий, і багатий, Не одинокий, а жонатий На вольній, бачиться, бо й сам Уже не панський, а на волі; Та на своїм веселім полі Свою-таки пшеницю жнуть, А діточки обід несуть. І усміхнулася небога, Проснулася — нема нічого… На сина глянула, взяла Його тихенько сповила Та, щоб дожать до ланового, Ще копу дожинать пішла.

На панщині пшеницю жала. Це видання становить повне зібрання творів Тараса Шевченка і містить усю відому сьогодні його літературну спадщину: поетичні, драматичні та прозові твори; щоденник, автобіографію, статті, археологічні нотатки, записи народної творчості; листи (включаючи колективні, підписані Шевченком), ділові папери. До видання входять також творчі заготовки та підготовчі матеріали до нездійснених літературних творів Шевченка. Сканування та обробка litopys.kiev.ua/ ( litopys.org.ua/ ) 2.VIII.2007. 8 Попестила і тихим сном. 15 — 16 І на своїм веселім полі. Удвох свою пшеницю жнуть. 19 — 23 Та й пробудилась, сповила. Свого Івасика малого

На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало У холодочку за снопом. Розповила, нагодувала, Попестила; і ніби сном, Над сином сидя, задрімала. І сниться ій той син Іван І уродливий, і багатий, Не одинокий, а жонатий На вольній, бачиться, бо й сам Уже не панський, а на волі; Та на своїм веселім полі Свою-таки пшеницю жнуть, А діточки обід несуть. І усміхнулася небога, Проснулася — нема нічого. На сина глянула, взяла Його тихенько сповила Та, щоб дожать до л а н о в о г о, Ще копу дожинать пішла. 13 липня 1858, С.-Петерб.

Нa панщині пшеницю жала; Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, − пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало У холодочку за снопом; Росповила, нагодувала, Попестила, і ніби сном, Над сином сидя, задрімала. І сниться їй: той син Іван І уродливий, і багатий, Уже засватаний, жонатий, На вольній бачиться, − бо й сам Уже не панський, а на волі; І на своїм веселім полі У-двох собі пшеницю жнуть, А діточки обід несуть. І усміхнулася, небога. Прокинулась − нема нічого!.. На Йвася глянула; взяла Його, гарненько сповила, І копу дожинать пішла, Поки не чути ланового. За матеріалами: Тарас Шевченко.

Нa панщині пшеницю жала; Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. © Шевченко Тарас. Сон. Марку Вовчку. Нa панщині пшеницю жала; Втомилася; не спочивать. Пішла в снопи, пошкандибала. Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало. У холодочку за снопом; Розповила, нагодувала

Шевченко Тарас. Марку Вовчку. На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать. Пішла в снопи, пошкандибала. У холодочку за снопом. Розповила, нагодувала, Попестила; і ніби сном, Над сином сидя, задрімала. І сниться ій той син Іван. І уродливий, і багатий, Не одинокий, а жонатий. На вольній, бачиться, бо й сам. Уже не панський, а на волі; Та на своїм веселім полі. Свою-таки пшеницю жнуть, А діточки обід несуть. І усміхнулася небога

На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало У холодочку за снопом. Розповила, нагодувала, Попестила; і ніби сном, Над сином сидя, задрімала. І сниться ій той син Іван І уродливий, і багатий, Не одинокий, а жонатий На вольній, бачиться, бо й сам Уже не панський, а на волі; Та на своїм веселім полі Свою-таки пшеницю жнуть, А діточки обід несуть. І усміхнулася небога, Проснулася — нема нічого. На сина глянула, взяла Його тихенько сповила Та, щоб дожать до л а н о в о г о, Ще копу дожинать пішла. [13 липня 1858, С.-Петер.

Сон (На панщині пшеницю жала) — вірш Тараса Григоровича Шевченка, написаний у Петербурзі, після його повернення з заслання. Дата написання: 13 липня 1858 р. — це останній запис у «Щоденнику» Тараса Шевченка, зроблений після того, як напередодні «Щоденник» був подарований М. Лазаревському в день його іменин — 12 липня 1858 р. Попередній запис — 20 травня 1858 р. Не пізніше 22 листопада 1858 року Шевченко переписав вірш до рукописної книги «Поезія Шевченка» (Більша книжка).

Тарас Шевченко. СОН. На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало У холодочку за снопом. Розповила, нагодувала, Попестила; і ніби сном, Над сином сидя, задрімала. І сниться їй той син Іван І уродливий, і багатий, Не одинокий, а жонатий На вольній бачиться, бо й сам Уже не панській , а на волі; Та на своїм веселім полі Свою-таки пшеницю жнуть, А діточки обід несуть. На поле крепостном пшеницу жала, Устала; но не отдыхать Пошла в снопы, поковыляла Сыночку Ване кушать дать. Дитя в пеленочках рыдало В прохладном месте за снопом. Тихонько сказку рассказала, поесть дала И приласкала; и ненароком вдруг сама Над сыном сидя, задремала.

Ілюстрація до вірша Т. Шевченка «Сон» («На панщині пшеницю жала.») 2. Опрацюйте матеріал про поезію «Сон». З'ясуйте, у чому полягає особливість образка1 як літературного жанру. 1 Образок — невеликий за обсягом твір (як правило, прозовий), основою якого є ескізне зображення певної події або сценки. У творах Т. Шевченка Україна найтрагічніше постає в образах жінок, передусім скривджених долею в закріпаченому суспільстві: це селянки-кріпачки, і вдови, і сироти, і покритки. Одним із таких творів є мініатюра-образок «Сон» («На панщині пшеницю жала.») , написана в 1858 р. в Петербурзі. Цей .

2. Виразне читання вірша Шевченка «Сон». 3. Словникова робота. Панщина — безоплатна праця на пана; пошкандибала — повільно пішла, припадаючи на поранену чи забиту ногу; сповитеє — замотане в пелюшки . (Щоб допомогти учням з’ясувати ці питання, учитель звертає увагу на те, що лірична поезія не зображує явища, події, а здебільшого передає почуття й переживання героїв. Шевченко передає, з одного боку, почуття смутку за долю жінок-кріпачок, які мають тяжко працювати в полі, навіть маючи новонароджених дітей. Вони змушені брати немовлят із собою, кидати в спеку самих під копою напризволяще. З іншого боку — материнство — велике щастя.