проблема полілінгвістичності в давній українській літературі

Значення латинської мови для розвитку наукової та художньої думки Європи важко переоцінити: протягом багатьох століть вона залишалась провідною мовою освіти і науки. Коли, починаючи з XV ст., Україна поволі, але впевнено виходила зі стану вимушеної культурної замкнутості, багатомовність стає органічною рисою її літератури. Майже до середини ХХ ст. у європейському літературознавстві панував погляд на латину як на гальмівний чинник у розвитку національних літератур. Критики (зазвичай необґрунтованої).

Давня українська література — частина української літератури від найдавніших часів до кінця XVIII ст., яка створювалася на українських етнічних землях різними мовами (староукраїнською, латинською, польською, російською та ін.) Початковий і найтриваліший період розвитку українського письменства, його фундамент, на якому пізніше розвинеться нова українська література. Вона, постійно розвиваючись, змінювалася, виробляла свою жанрову систему, зумовлену характером тогочасного мислення як авторів, так і.

Якщо є додайте логотип проекту. Метою проекту є розкриття історії та проблематики полілінгвістичності в літературі. Шпук Ірина Сергіївна, []. "Проблема полілінгвістичності в давній літературі" - 12 групи ФФЖ, 2016. [ . ]. docs.google.com/presentation/d/16rW4zMKb22q0wFSrTVmpxLG2pglWGy9e_0zhz3EfvSI/edit?usp=sharing.

План 1. Поняття про давню українську літературу. 2. Проблеми вивчення давнього письменства. 3. Жанрове розмаїття давньої літератури. Література 1. Білоус П. Зародження української літератури / П. Білоус. Більшість літературознавців вважають, що літературні пам’ятки як зразки не лише висловлювання певної думки, а й оформлені за певними мистецькими канонами твори, з’являються з Х ст. Важливо зрозуміти, що стародавня українська література має особ-ливості, без урахування яких неможливо зрозуміти ні окремих творів, ні розвитку літературного процесу. Особливості давньої української літератури Перш за все, це теоцентризм, адже давня література щільно стикається з християнством.

Хтось дотепно зауважив, що людина, яка вперше порівняла жінку з квіткою, сказала вельми поетичну річ, той же, хто це повторив, сказав пусту банальність. Однак, припустимо, що це не було повторенням, просто при зіставленні двох об'єктів навколишньої дійсності та ж думка навідала дві голови, нехай і через деякий час. Жінка ― квітка ― досить очевидна подібність, прте нерідко йдеться про складніші й більші речі, зокрема, наукові відкриття. Та тут можна зауважити, що в основі всякого відкриття ― теж думка, яка може сяйнути майже одночасно кільком людям, однаково обізнаним з даною проблемою та .

Для давньої української літератури досить складним є питання періодизації. Безліч дослідників використовують власні періодизації, і їх різноманітність пов’язана з тим, що кожен з вчених в основу власної періодизації покладає той критерій, який вважає вірним. Так, Дмитро Чижевський в своїй періодизації послуговувався категорією культурно-історичної епохи. Вольности отче, герою Богдане! Проблема періодизації української літератури. Для давньої української літератури досить складним є питання періодизації. Безліч дослідників використовують власні періодизації, і їх різноманітність пов’язана з тим, що кожен з вчених в основу власної періодизації покладає той критерій, який вважає вірним.

Українська література поставала потрощеною градобоєм псевдовчень про "дві культури" в кожній культурі, про найжорсткі-ші прив'язки літературних періодів до суспільної історії, про абсолютну залежність художньої свідомості кожного письменника від його класового походження, про "соціалістичне змістом і національне формою" мистецтво тощо. Суто теоретична розробка цієї проблеми в 40—50-х роках майже не практикувалася. Як уже зазначалося, зародилося воно тут, на українському материку і лише згодом стало діаспорним.

Проблема полінгвістичності давньої української літературної традиції поступово, але все ж починає з’ясовуватися сучасним національним літературознавством. Тривалий час замовчувана, зігнорована, латино- та польськомовна поезія кінця . Одним із перших, хто порушив питання про необхідність всестороннього, незаідеологізованого вивчення цього величезного масиву текстів, був Іван Франко. У статті «Суспільно-політичні погляди М.Драгоманова» (1906) він критикує «програму Драгоманова», у якій було зігноровано початковий період літератури й окремі постаті, що писали церковнослов’янською, латинською та польською, тобто не «народними» мовами.

Проблема полінгвістичності давньої української літературної традиції поступово, але все ж починає з’ясовуватися сучасним національним літературознавством. Тривалий час замовчувана, зігнорована, латино- та польськомовна поезія кінця . Одним із перших, хто порушив питання про необхідність всестороннього, незаідеологізованого вивчення цього величезного масиву текстів, був Іван Франко. У статті «Суспільно-політичні погляди М.Драгоманова» (1906) він критикує «програму Драгоманова», у якій було зігноровано початковий період літератури й окремі постаті, що писали церковнослов’янською, латинською та польською, тобто не «народними» мовами.

Одночасно в полемічній літературі значна увага приділялася питанням розвитку освіти, книгодрукування. Більшість письменників-полемістів усвідомлювали необхідність розширення освітніх програм, підвищення ролі школи у вихованні молоді. Першим визначним полемістом був вихованець, а згодом ректор Острозької школи Герасим Смотрицький (перша половина XVI ст.—1594 р.), автор книги «Ключ царства небесного», Б якій гостро критикував твір П. Скарги «Про єдність Церкви Божої», а також книжку єзуїта Венедикта Гербеста «Висновок віри римської Церкви», яка була спрямована проти українського народу і його ку.

Вершина давньої української літератури доби бароко — творчість поета і філософа Григорія Сковороди (1722–1794). «Український Сократ» мандрував Україною та країнами Центральної Європи, щоб ближче пізнати людей. Наскрізною для філософії Григорія Сковороди є проблема щастя, яка мислиться ним через розкриття божественної суті людини, виявлення таланту, закладеної в неї Богом, що забезпечує працю за покликанням. Слова філософа «Світ ловив мене, та не впіймав», які він заповів викарбувати на своїй могилі, стали ще одним свідченням відданості Григорія Сковороди духовному життю перед земними суєтністю і марнотою.

Дана стаття – це спроба проаналізувати характер персонажа крізь призму гендерної психології. Проблема рівності чоловіка та жінки стала предметом зацікавлення не лише психологів, але й філософів, істориків, мистецтвознавців, адже питання щодо поставленої проблеми широко відображуються у мистецтві та літературі. Особливий інтерес останнім часом викликає дослідження обмежень чоловіків, які пов’язані з їх гендерною роллю у соціумі.

В українській літературі початку ХІХ ст. існувало безліч варіантів сюжету про винахідливість, кмітливість та пригоди бувалого солдата. Своїм походженням цей образ завдячує вертепній драмі, бо саме в ній склалося виразне амплуа солдата[xvi]. Хитрий бувалий солдат у вертепній драмі - один із традиційних персонажів видовища. Значним кроком уперед в українській літературі був розвиток бурлеску і травестії у сатиричному напрямі. Найбільш виразно ця тенденція виявилася у творчості К.Пузини. Його «Ода - малороссийский крестьянин» - глибоко демократична, про що свідчить повна відповідність ідейно-естетичної сутності твору селянським поглядам на життя як на ланцюг наслідків співіснування бідних і багатих.

ДИСКУРСІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ 10.01.01 – українська література. АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня. доктора філологічних наук. ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 2 від 18.03.2010 року). - проаналізувати в аспекті функціонування «дискурсу влади» тексти давньої літератури, які презентують зародження антиколоніальних стратегій (полемічна проза), поєднання антиколоніальної спрямованості та проімперської ідеології (козацькі літописи), імпліцитні структури імперського наративу («Исторія Русовъ»)